Очевидець

Можливо після цієї замітки на мене подадуть в суд за наклеп - але мені якось похуй - тому що якщо на мене подасть в суд "газета" Сегодня - в мене одразу зявиться зо два десятки найкращих адвокатів від опозиції на безоплатній основі. Колись, ще в першій половині 2008 року, я часто купував цю газету. Мені, як приїзжому з півдня України (на той момент ще російськомовному) публікації здавались в міру адекватними (все таки газета, а газетам вірять тільки ідіоти). Хоча недавно випадково натрапив на екземпляр тиражу тих часів - зауважу він дуже відрізняється якістю та адекватністю від поточних випусків. Також зауважу, що 2007-2008 роки були найкращими у моєму житті - тож яким би романтиком (а не політиком) не був Ющ тоді, його президентство я згадуватиму з тією ж ностальгією, з якою колишні партфункціонери й КГБісти згадують СРСР. Але після кризи риторика та "редакційна політика" Сегодня змінилася. Вона стала критикувати не просто Юща, а все, що могло зватися українським

Переглянув фільм "Літо. Однокласники. Любов." Фільм так собі, якби решту, що саме йшли, я не бачив - не пішов би туди. А так - оціню свої враження від перегляду сучасної тінейджерської американської комедійної мелодрами. Стосовно американців фільм не зруйнував і не підправив жодного стереотипу - і вони самі і їх діти надзвичайно тупі, розпусні й нетолерантні до представників інших націй, що яскраво виражено в епізодах їх відпочинку у Франції. Іноді вся душа вирувала від емоцій типу "ЯКОГО ХРЕНА?" щодо деяких ситуацій та питань. Загалом здалося що в головної героїні напрочуд розпусна сімейка - бабуся хіпі-алкоголічка, мати ехо девяностих, ще й планокурка, доця вся в маму, але частіше її ковбасить від суміші року й пісеньок а-ля Бібер. Всі курять бухають та іноді трахаються - але все це у них відбувається з нальотом романтики та вельми драматично. Облишу американську сімейку, закцентуюсь на самій тінейджерці, точніше на її внутрішньому світі, характері та мотива

Якось прочитав одну статтю про Гітлера в газеті й захотів свою точку зору щодо неї написати в блозі. Але як завжди сів за комп і забув. Наразі не памятаю, що саме хотів написати, памятаю лише назву статті - "Гітлер. Психологія сили." Ну десь так. Сьогодні ж шарився в неті, й зайшовши в статистику блоггера помітив новий коментар до особистого блогу, мов, чому нема нових дописів. Вирішив, якщо я вже тут, то черкнути замітку мій обовязок. Як тему обрав те що зі мною відбулось за цих кілька весняних місяців та особисті думки з цього приводу. Почну з того, що я полишив навчання на стаціонарному відділенні КПІ й пішов працювати. Спочатку була мета просто заробити грошей на прожиття, згодом я переосмислив горизонти, що відкривала переді мною моя робота й почав будувати райдужні плани на майбутнє. Мало того, я навіть зробив певні кроки до цієї мети, але як завжди, спрацювала моя карма, що діє за принципом "як тільки я перестаю відчувати що я в глибокій дупі, мені треба терміно