Очевидець

Проблеми. Для когось можливо проблеми - це те, що інколи буває. Мене ж періоди без проблем трохи лякають. Тим, що після таких періодів настають просто піздєцові ситуації. І чим довший період без проблем - тим в більшій кількості глибших дуп я опинюсь після. Скажу чесно - я не зневажаю лузерів - я їм співчуваю та розумію. Не всім, звичайно, але тим що протягом життя не здаються, а таки намагаються йти вперед. Таких я навіть поважаю. Тому що я розумію - коли ти в 59 випадках із 60 бачиш маршрутку(трамвай, до речі, ходять раз в півгодини - максимум) що йдуть перед самим твоїм носом, коли б ти не вийшов; коли гроші з твого гаманця містичним (мабуть) способом зникають (при чому не всі, а тільки стільки, скільки ти планував витратити на якусь необхідну річ); коли тобі вже протягом 7 років не трапляється жодного виграшного білету в лотереях; коли все чого б ти всупереч долі не досягнув йде коту під хвіст - не покінчить життя самогубством чи не стане бомжом лише дуже сильна людина. А всяки

Черкну коротеньку замітку про те, що нервує мабуть усіх, хто користується громадським транспортом. А саме - про чоловіків-проституток.. Мене завжди цікавило - навіщо розкарячуватися? Якщо жінка сидить з роздвинутими ногами - то вона або сильно п'яна, або дуже сильно тебе хоче, або й те й інше разом. Але чому розкарячуватися мужикам, тим паче в громадському транспорті? Можна сказати, мовляв у них надто великі яйця, щоб тримати ноги нормально. Але судячи з власного досвіду, ні розмір члена, ні яєць на ширину роздвинутості ніг не впливає. Спитаєте - ну роздвигає мужик ноги - тобу то яке діло, навіть якщо він Іван Дулін? Велике діло. Тому що якщо він сидить на окремому стільці - то нехай хоч на шпагат сідає. Але якщо він займає півтора-два місця (особливо якщо ще й товстий), а на прохання подвинутися складає ноги максимум на десять сантиметрів - то інакше як підарасом я таку людину назвати не можу. Мабуть так і є. Всі такі мужики в позі проститутки просто чекають свого "Чорно

Мене муляло написати цю замітку ще на початку чемпіонату - але я вичікував, мабуть чекав моменту. Одразу поділюсь своїми симпатіями: я вболіваю звичайно за українців, шведів (вони прикольні, в них прапор схожої на наш кольорової гамми й вони настільки здружилися за час свого перебування в Україні з місцевими, що на всіх матчах, де грає Україна підтримують нас), росіян і поляків в однаковій мірі (і ті, і ті наші сусіди й вболівають за нас), а також підтримую збірну Німеччини - хоча хлопці й ледацюги, яких ще треба пошукати (як і я), але в них є неймовірне везіння. Не люблю португальців, іспанців та французів - занадто нахабно та фамілярно себе поводять на полі, й фани іхні далеко не няшечки. Хоча як футболісти, їх збірні заслуговують поваги. Не буду переказувати тут ігри та результати - їх і так всі бачили, також і не буду їх аналізувати - я не футбольний спец, тому мої думки суто субєктивні. Додам від себе, що перемога над Швецією не тільки згуртувала українців, а й змусила цікавитис

Черкну тут свої роздуми на тему "епідемія "пацанізму головного мозку"", що бум поширений наприкінці минулого тисячоліття й тепер знову починає набирати поширення. Зауважу, що я публікую свою субєктивну зааганжовану точку зору, і якщо замітка викликає у вас батхерт - сходіть в туалет, але не забудьте папір. Отже, головна думка - людина, що називає себе "пацаном" - психічно хвора за замовчанням. І не тому що "пацан на івриті (узбецькому, корейському, циганському - свій варіант) означає кастрат. Не  тому. Хоча, якщо такий факт й справді має місце - це для "пациків" не плюс. Просто позиціонування себе як "пацана", особливо як "нормального пацана" нівелює всі індивідаулістичні якості, роблячи людину лише однією бидлоособистістю із стада. Не дарма на зонах "бик" і "пацан" - майже одне і те ж. Крім того, якщо врахувати, що всі мусора вважають себе "нормальними пацаними" - це поняття взагалі набуває

Якось прочитав одну статтю про Гітлера в газеті й захотів свою точку зору щодо неї написати в блозі. Але як завжди сів за комп і забув. Наразі не памятаю, що саме хотів написати, памятаю лише назву статті - "Гітлер. Психологія сили." Ну десь так. Сьогодні ж шарився в неті, й зайшовши в статистику блоггера помітив новий коментар до особистого блогу, мов, чому нема нових дописів. Вирішив, якщо я вже тут, то черкнути замітку мій обовязок. Як тему обрав те що зі мною відбулось за цих кілька весняних місяців та особисті думки з цього приводу. Почну з того, що я полишив навчання на стаціонарному відділенні КПІ й пішов працювати. Спочатку була мета просто заробити грошей на прожиття, згодом я переосмислив горизонти, що відкривала переді мною моя робота й почав будувати райдужні плани на майбутнє. Мало того, я навіть зробив певні кроки до цієї мети, але як завжди, спрацювала моя карма, що діє за принципом "як тільки я перестаю відчувати що я в глибокій дупі, мені треба терміно