Очевидець

Сьогодні, після виборів я не лишився дома, я поїхав на Майдан Незалежності, щоб дізнатись як оцінюють свіжопроголошену перемогу Порошенка там, де будувались підвалини #вибори2014. Мені пощастило, і я ше на ескалаторі зустрів самооборонівця, хоча вважав що їх уже розформували і відправили кого на фронт, кого на навчання. Так, на ходу, і відбулась моя з ним розмова, що трохи схожа на інтерв'ю. - Вітаю. А могли б Ви відповісти на декілька питань, мені цікава Ваша думка, як одного з самооборони Майдану? І сьогодні до того ж відбулись вибори президента. - Да, канєшно. Я можу з Вами поговорити. - Я чув самооборону Майдану розформували і відправили на фронт. Чому ви зараз тут і в формі?

Я там обіцяв розповісти про свої знамениті білі кросівки. Тож розповім) Чим же вони знамениті? Скажу так, вони за минулий рік пережили більше, ніж половина людей переживає за все життя. Я не буду розповідати про буденні студентські історії, які цікаві самі по собі, але в різних варіаціях їх пережив майже кожен. Я розповім лише про три вагомих на мою думку факта.

Ввечері 17 травня в Києві відбувалися масові заходи з приводу вшанування пам'яті депортованих 70 років тому корінних жителів Криму.

Давно я сюди не писав. То не було можливості, так як за кордоном гостю не завжди легко знайти нормальний інтернет, то часу не вистачало, то ще щось. Але трапилось дуже багато. Я лікувався у Вільнюсі, реабілітувався у Швентойї на березі Балтійського моря, їздив у Мюнхен на діагностику, катався в Одесу сполоснути в Чорному морі мої знамениті білі кросівки і саме потрапив на вуличні бої 02.05.14, потім розвідував стан прикордоння Придністров`я і України, моніторив ситуацію з сепаратистами в Херсонські й Миколаївській областях - і ще багато чого цікавого, про дещо я навіть розповім потім та розбавлю текст мальовничими фото. Через поранення мені довелось на певний час призупинити навчання, і чим далі, тим сильніше мене поборює прагнення крім своєї основної освіти в КПІ здобути ще й фах журналіста. Та й певне бажання продовжити це в ЄС теж присутнє. Але зараз мені необхідно залишатись в Києві, тому намагатимусь брати участь в місцевих цікавих подіях і по можливості писати про них сюди чи

Як я вже раніше писав у своєму твіттері, я перед моїм оком розірвалась граната, повіку яку я заплющив пошматувало. Але повіку зшили, око вдалось зберегти і навіть є висока ймовірність відновлення зору після операції, на яку мене та інших хлопців з травмами очей(у декого на жаль очей вже й нема) збираються відправити за кордон. З радістю б залишився в Україні, але в нас не мають можливостей навіть точно поставити діагноз. Майдану я не бачив з половини першої години ночі 19.02, коли ми відбивали атаку озброєних ВВшників під Профспілками, але надіюсь що якщо сьогодні чи завтра нас не відправлять то зїжджу вшанувати память загиблих. Трохи пізніше напишу повну розповідь про події того дня.

Коли кілька днів тому я вперше побачив ту телеграму про планування демонтажу барикад групою ініціативних киян, чесно, я думав що туди приведуть тисячу-півтори просТітушок, які під виглядом киян ломитимуться в наметове містечко мародерствувати,  євромайданівці їх будуть стримувати - і все це виглядатиме як сутичка між киянами й мітингувальниками-«западенцями». Ігнорування комунальними службами своїх обов’язків і блокування даїшниками транспорту, що міг би вивезти сміття з Майдану, теж впливало на обличчя протесту – нехай і акуратно упаковані, але все ж гори мішків сміття спричиняли гнітюче враження – і це могло стати ще одним додатковим мінусом, який би розкручувався провладними ЗМІ.

На фоні прагнення українців до кращого життя активізуються не лише псевдоєвроінтегратори, а й російська пропаганда: наче кваліфіковані експерти буцімто всерйоз говорять про бідність та занепад побуту населення в країнах ЄС і про благополуччя та процвітання росіян та інших народів в складі МС. Спробуєм відкинути пропагандистську політичну риторику й на прикладі реальних справ подивимось, який же бізнес - російський чи європейський - сприяє збереженню та розвитку української промисловості, а значить і забезпеченню робочих місць й достатку населення. Почнемо з найсхіднішої області України, де вплив "російського покращення" мав  би бути найпомітнішим, наприклад місто Лисичанськ.

ЄвроМайдан - це коли люди відстоюють не політика, а саме свої інтереси, майбутнє, ідею. ЄвроМайдан - це коли десятки тисяч людей знявши шапки й поклавши руку на серце, співають державний гімн на головній площі країни о четвертій ранку при -10 морозу з ліхтариками в руках. ЄвроМайдан - це коли ти впевнений у тому, хто поряд з тобою. ЄвроМайдан - це коли ти можеш запросто поспілкуватися з тим, з ким й не уявляв своєї розмови - від закарпатських будівельників й луганських шахтарів до журналістів національних телеканалів й депутатів Верховної Ради.

Сьогодні після повідомлення про блокування метро владою я негайно вирушив на  # ЄвроМайдан Коли я підіймався ескалатором станції "Університет", всіх розмов тільки про це й було. Коли хтось крикнув Слава Україні, половина йому відповіла, потім підхопили всі. Й коли випадкові люди у випадковому місці в сотні горлянок скандували "Банду геть!", я ще раз пересвідчився - наш народ скоріше зламає хребет Януковичу, ніж дасть зламати себе.

Ось нашвидку зроблена карта як швидко дістатися до Майдану у ипадку заблокованих найближчих станцій метро пішки. Карта груба дуже, вибачайте)