Очевидець

Проблеми. Для когось можливо проблеми - це те, що інколи буває. Мене ж періоди без проблем трохи лякають. Тим, що після таких періодів настають просто піздєцові ситуації. І чим довший період без проблем - тим в більшій кількості глибших дуп я опинюсь після. Скажу чесно - я не зневажаю лузерів - я їм співчуваю та розумію. Не всім, звичайно, але тим що протягом життя не здаються, а таки намагаються йти вперед. Таких я навіть поважаю. Тому що я розумію - коли ти в 59 випадках із 60 бачиш маршрутку(трамвай, до речі, ходять раз в півгодини - максимум) що йдуть перед самим твоїм носом, коли б ти не вийшов; коли гроші з твого гаманця містичним (мабуть) способом зникають (при чому не всі, а тільки стільки, скільки ти планував витратити на якусь необхідну річ); коли тобі вже протягом 7 років не трапляється жодного виграшного білету в лотереях; коли все чого б ти всупереч долі не досягнув йде коту під хвіст - не покінчить життя самогубством чи не стане бомжом лише дуже сильна людина. А всяки

Черкну коротеньку замітку про те, що нервує мабуть усіх, хто користується громадським транспортом. А саме - про чоловіків-проституток.. Мене завжди цікавило - навіщо розкарячуватися? Якщо жінка сидить з роздвинутими ногами - то вона або сильно п'яна, або дуже сильно тебе хоче, або й те й інше разом. Але чому розкарячуватися мужикам, тим паче в громадському транспорті? Можна сказати, мовляв у них надто великі яйця, щоб тримати ноги нормально. Але судячи з власного досвіду, ні розмір члена, ні яєць на ширину роздвинутості ніг не впливає. Спитаєте - ну роздвигає мужик ноги - тобу то яке діло, навіть якщо він Іван Дулін? Велике діло. Тому що якщо він сидить на окремому стільці - то нехай хоч на шпагат сідає. Але якщо він займає півтора-два місця (особливо якщо ще й товстий), а на прохання подвинутися складає ноги максимум на десять сантиметрів - то інакше як підарасом я таку людину назвати не можу. Мабуть так і є. Всі такі мужики в позі проститутки просто чекають свого "Чорно

Мене муляло написати цю замітку ще на початку чемпіонату - але я вичікував, мабуть чекав моменту. Одразу поділюсь своїми симпатіями: я вболіваю звичайно за українців, шведів (вони прикольні, в них прапор схожої на наш кольорової гамми й вони настільки здружилися за час свого перебування в Україні з місцевими, що на всіх матчах, де грає Україна підтримують нас), росіян і поляків в однаковій мірі (і ті, і ті наші сусіди й вболівають за нас), а також підтримую збірну Німеччини - хоча хлопці й ледацюги, яких ще треба пошукати (як і я), але в них є неймовірне везіння. Не люблю португальців, іспанців та французів - занадто нахабно та фамілярно себе поводять на полі, й фани іхні далеко не няшечки. Хоча як футболісти, їх збірні заслуговують поваги. Не буду переказувати тут ігри та результати - їх і так всі бачили, також і не буду їх аналізувати - я не футбольний спец, тому мої думки суто субєктивні. Додам від себе, що перемога над Швецією не тільки згуртувала українців, а й змусила цікавитис

Черкну тут свої роздуми на тему "епідемія "пацанізму головного мозку"", що бум поширений наприкінці минулого тисячоліття й тепер знову починає набирати поширення. Зауважу, що я публікую свою субєктивну зааганжовану точку зору, і якщо замітка викликає у вас батхерт - сходіть в туалет, але не забудьте папір. Отже, головна думка - людина, що називає себе "пацаном" - психічно хвора за замовчанням. І не тому що "пацан на івриті (узбецькому, корейському, циганському - свій варіант) означає кастрат. Не  тому. Хоча, якщо такий факт й справді має місце - це для "пациків" не плюс. Просто позиціонування себе як "пацана", особливо як "нормального пацана" нівелює всі індивідаулістичні якості, роблячи людину лише однією бидлоособистістю із стада. Не дарма на зонах "бик" і "пацан" - майже одне і те ж. Крім того, якщо врахувати, що всі мусора вважають себе "нормальними пацаними" - це поняття взагалі набуває

Якось прочитав одну статтю про Гітлера в газеті й захотів свою точку зору щодо неї написати в блозі. Але як завжди сів за комп і забув. Наразі не памятаю, що саме хотів написати, памятаю лише назву статті - "Гітлер. Психологія сили." Ну десь так. Сьогодні ж шарився в неті, й зайшовши в статистику блоггера помітив новий коментар до особистого блогу, мов, чому нема нових дописів. Вирішив, якщо я вже тут, то черкнути замітку мій обовязок. Як тему обрав те що зі мною відбулось за цих кілька весняних місяців та особисті думки з цього приводу. Почну з того, що я полишив навчання на стаціонарному відділенні КПІ й пішов працювати. Спочатку була мета просто заробити грошей на прожиття, згодом я переосмислив горизонти, що відкривала переді мною моя робота й почав будувати райдужні плани на майбутнє. Мало того, я навіть зробив певні кроки до цієї мети, але як завжди, спрацювала моя карма, що діє за принципом "як тільки я перестаю відчувати що я в глибокій дупі, мені треба терміно

Не пишу в блог. Не тому, що писати нема чого, чи не маю часу сісти за ноут. Навпаки, життя просто збиває з ніг масою оновлень, майже цілодобово присутній в інтернеті... Просто нема бажаня ділитися здобутками та наболілим з будь-ким. А писати ні про що - якось незвично. Та й цей пост написав просто щоб заявити що не закинув блог - просто душа бажає побути в карцері. Якось так. Ц і к а в о ? Збережи в соцмережі та поділись з друзями)

Гуф... Ніколи не любив російського репу... Коли був російським патріотом (пстєц, уявіть! а українською я всього 4 роки розмовляю, а російську вже забув... пишу норм, але розмовляю з таким дічайшим акцентом, як... усі кієвляни) то слухав рок... Потім, коли став українським націоналістом - український рок. Ну і так - всі нормальні українські пісні (й реп теж) а останнім часом і дабстеп. А тепер... Моє життя ніколи не було легким. І я ніколи не заздрив. Чесно. Я навіть не можу уявити як це - ну є в людини щось більше ніж маєш ти - так бери приклад для того щоб його перевершити. А ні чомусь зляться. Я звик, що щоб отримати те, що іншим здебільшого падає нахаляву, мені треба було видирати, наче з граніту, здираючи кості в кров. Й тепер, всім навкруг падає халява - а я б’юсь о стіну, намагаючись отримати хоча б те що заслуговую... Все як завжди... Але як нервують ті, кому падає все просто з неба, коли вони починають нести хуйню - наче все норм, ну й що я розумніший та наполегливіший -

Нещодавно вирішив перекласти на українську побільше новорічних анекдотів та гумору й розмістити на окремому блозі. Саме якраз був завалявся закинутий ще з літа Український гумор з кількома гумористичними замітками. На даний момент там найповніша і найзручніша для читання колекція новорічних анекдотів українською. Але враховуючи популярність фотожаб на цьогорішню головну "йолку" країни, присвятив підбірці фотожаб окрему замітку, в якій зібрав біля 30 картинок. Київська йолка 2012 - повна збірка найкращих фотоприколів - 1 Ефект, м’яко кажучи мене приголомшив. За 50 годин після розміщення замітки сайт відвідало більше 3000 унікальних відвідувачів. На жаль тільки під кінець другого дня я здогадався в кінці замітки написати пропозицію поділитися заміткою з своїми друзями - і тільки за вечір посилання з’явилося на півдесятку форумів. А якби воно було з самого початку? Взагалі я здивований не сплеском відвідуваності, з ними я стикався й раніше (зокрема 500 уніків за

Ніколи раніше не святкував Хелловіну. Не так щоб із принципу, мовляв не святкую неукраїнські свята - просто не було часу, а то й просто було лінь. Але цього року я вперше прийняв участь у масовому подурінню, що називається Halloween...   Почалося з того що ми (наша група) прийшли на пари раніше й розмалювалися. Персонажа на фото вище малював я. Мене ж малювала Яна (одногрупниця), хоча я потім все ж додав кілька своїх штрихів. Ось наприклад фото з матаналізу: Також з нами фотографувалися й КПІшники з інших груп, здебільшого гарненькі дівчатка: А цього теж я малював) Наш профорг): Викладачі звичайно були трохи здивовані, але з розумінням віднеслися до цього прояву нашого колективного розуму)) Хто з нашої групи читає - той розуміє справжній сенс поняття колективний розум) Та й декан, побачивши нас в коридорі, тільки посміхнувся, сказавши "От порозмальовувались, чортяки")) Після пар ми домовилися йти в "Gallery". Хоча в мене й був заброньований б

Ще зі шкільних часів я пишався своєю силою волі. Якщо мені потрібно було - я міг не спати, а вчити предмет. Наприкінці школи я почав палити - цим я відрізнявся від інших - але після дев’ятого, коли палити почали всі - я навпаки кинув. Прагнучи бути відмінним від більшості, я гартував свою силу волі. Потім це мені не один раз знадобилось. Чи в ситуаціях, коли моє серце стискав жах, але я бився з озброєною гопотою; чи коли життя навалювало грандіозну купу неприємностей і здавалось опустити руки і здатись - єдино правильне рішення - але наперекір долі та законам людської витривалості я вигрібався з попандосів; а коли здавалось, що чорна смуга пішла не поперек, а вздовж життя - все ж не опускав руки, а шукав способів змінити ситуацію, памятаючи свій закон життя - "Поки борешся - ти переможець, а хто здався - той уже програв". Дуже багато чому я завдячую своїй силі волі. Але ще більше я потерпів через свою дурість. Але зараз, коли я вчергове кардинально змінюю своє майбутнє, мо