Цього року більшість українців мають шанс скорегувати події наступних п'яти років. Але людська пам'ять недовга, і мало хто без нагадування згадає як воно було місяць тому, або може й згадати те чого не було, якщо про це авторитетно розкажуть на телебаченні. Забувають і ті кого обрали. В цей проміжок лише актив громадянського суспільства нагадує політикам про їх забуті обіцянки та передвиборчі програми. Діалог із суспільством це торг, де обидві сторони роблять поступки у своїх бажаннях, але це необхідний атрибут здорової держави. Коли діалог припиняється - державу очікують катастрофи. Як і більше п'яти років тому. Але загроза втрати зв'язку між суспільством та владою знову проявляє симптоми хвороби державності.
Увечері 18 лютого в Києві відбулася акція проти поліцейського свавілля "Бандера вставай". Активістів об'єднали вимоги, які були актуальні і п'ять років тому, якщо скорочено, то це люстрація, переатестація та ідентифікація правоохоронців та реформа МВС, яка б наблизила українських правоохоронців до європейських стандартів.
Місце збору було біля Будинку офіцерів, де 5 років тому працівники МВС жорстоко розправлялися з мітингувальниками, і за що ніхто досі не покараний. І за ці роки не було зроблено жодного реального кроку, щоб унеможливити безкарність поліцейського свавілля.
В заявлений час люди рушили в бік Міністерства Внутрішніх Справ, привертаючи до себе увагу фаєрами. Аромат Майдану оповив вечірні вулиці середмістя, розфарбовуючи в яскраві кольори вже пожухлі спогади учасників подій п'ятирічної давнини.
На будівлю МВС транслювався напис Бандера Вставай, всередині будівлі за інформацією мітингуючих знаходився директор Департаменту комунікації МВС Артем Шевченко. Проте ніхто не прийняв вимог від активістів.
Ось так, повний ігнор громадянського суспільства. Широко анонсована акція, для забезпечення захисту від якої на вулицю було виведено кілька сотень поліцейських, виявилась не настільки важливою для МВС, щоб вийти і прийняти вимоги.
Але це не єдиний в ті трагічні дні випадок цинічної байдужості до вимог громадянського суспільства. 20 лютого родини героїв Небесної сотні та адвокати прийшли до будівлі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) в Києві з вимогою пояснити, чому судді Майдану не тільки не позбавлені мантій і не покарані за злочинні рішення, а й призначаються в найвищі судові органи.
До адвокатів та родичів загиблих теж ніхто не вийшов, абсолютно проігнорувавши їх вимоги. Але прес-служба ВККС в своєму блюзнірстві пішла ще далі - вони заявили що родичі загиблих прийшли до їх будівлі просто подивитися фотовиставку про Небесну сотню.
Сакральна дата, 5 років, як пиха верхівки країни і небажання спускатися зі свого уявного олімпу до вимог громадянського суспільства призвела до масового вбивства беззбройних людей у центрі столиці. І знову верхівка держструктур вибудовує між собою і суспільством стіну, уявляючи себе ледь не королями, які краще знають що треба народу, навіть не намагаючись імітувати діалог із суспільством.
"Якщо в них нема хліба - то нехай їдять тістечка" - міфічна фраза, реальне місце в історії якої не доведено. Але вона якнайкраще ілюструє, до чого може довести перебування по інший бік стіни від суспільства, в іншій реальності. Стіна обмежує картину світу, змушуючи суспільство додумувати, що ховає від них стіна, а владу переконуючи у власній правоті та всенародній підтримці, ховаючи від істинного стану речей.
І якщо суспільство в своїй уяві про стан справ по інший бік стіни може стати жертвою брехні, то ненадовго, адже суспільство насичене експертами та спеціалістами з усіх питань, мають різноманітні погляди, аж до полярних, і брехня швидко буде спростована. Проблема лише в тому що нові брехні постійно змінюють старі і заміняють собою брак інформації. А от представник влади (міністр, президент, суддя, депутат) замкнений лизоблюдством та стіною від неупереджених експертів та реальних вимог суспільства, і його коло спілкування - або лизоблюди, що не хочуть тривожити свого патрона сумнівами в його правоті, або такі ж колеги з обмеженою картиною світу. В результаті якщо такий "король за стіною" і стає свідком вимог чи подій, що не підтверджують його світогляду, то він одразу сприймає їх як брехливі, заздрісні чи ворожі, як такі що не мають права на існування.
Саме тому я вірю в щирість Януковича, коли він вважає що його кинули як лоха, що Майдан - це держпереворот і результат змови проти нього, такого білого і пухнастого, ледь не святого батька нації. Він в це вірив і можливо й досі вірить, стіна між його світом і світом в якому живемо ми не дозволила йому сприймати вимоги суспільства, як спробу діалогу. Якщо хтось ломиться до тебе через стіну - значить це ворог, треба захищатися. І представник влади вже й не пам'ятає що сам вибудував цю стіну, щоб суспільство не відволікало його своїми вимогами від насолоди своїм положенням у суспільстві, аби не провокувати муки совісті.
Можна зауважити, що єдині, хто відгороджений такою стіною - верхівка чинної влади. Але як показує череда інцидентів з відмовою кандидатів розмовляти з реальним суспільством, багато з них уже почали будувати стіну ще до перемоги. Це привід задуматися, чи варто обирати у владу чергового "короля за стіною".
Увечері 18 лютого в Києві відбулася акція проти поліцейського свавілля "Бандера вставай". Активістів об'єднали вимоги, які були актуальні і п'ять років тому, якщо скорочено, то це люстрація, переатестація та ідентифікація правоохоронців та реформа МВС, яка б наблизила українських правоохоронців до європейських стандартів.
Місце збору було біля Будинку офіцерів, де 5 років тому працівники МВС жорстоко розправлялися з мітингувальниками, і за що ніхто досі не покараний. І за ці роки не було зроблено жодного реального кроку, щоб унеможливити безкарність поліцейського свавілля.
На будівлю МВС транслювався напис Бандера Вставай, всередині будівлі за інформацією мітингуючих знаходився директор Департаменту комунікації МВС Артем Шевченко. Проте ніхто не прийняв вимог від активістів.
Але це не єдиний в ті трагічні дні випадок цинічної байдужості до вимог громадянського суспільства. 20 лютого родини героїв Небесної сотні та адвокати прийшли до будівлі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) в Києві з вимогою пояснити, чому судді Майдану не тільки не позбавлені мантій і не покарані за злочинні рішення, а й призначаються в найвищі судові органи.
"Якщо в них нема хліба - то нехай їдять тістечка" - міфічна фраза, реальне місце в історії якої не доведено. Але вона якнайкраще ілюструє, до чого може довести перебування по інший бік стіни від суспільства, в іншій реальності. Стіна обмежує картину світу, змушуючи суспільство додумувати, що ховає від них стіна, а владу переконуючи у власній правоті та всенародній підтримці, ховаючи від істинного стану речей.
І якщо суспільство в своїй уяві про стан справ по інший бік стіни може стати жертвою брехні, то ненадовго, адже суспільство насичене експертами та спеціалістами з усіх питань, мають різноманітні погляди, аж до полярних, і брехня швидко буде спростована. Проблема лише в тому що нові брехні постійно змінюють старі і заміняють собою брак інформації. А от представник влади (міністр, президент, суддя, депутат) замкнений лизоблюдством та стіною від неупереджених експертів та реальних вимог суспільства, і його коло спілкування - або лизоблюди, що не хочуть тривожити свого патрона сумнівами в його правоті, або такі ж колеги з обмеженою картиною світу. В результаті якщо такий "король за стіною" і стає свідком вимог чи подій, що не підтверджують його світогляду, то він одразу сприймає їх як брехливі, заздрісні чи ворожі, як такі що не мають права на існування.
Саме тому я вірю в щирість Януковича, коли він вважає що його кинули як лоха, що Майдан - це держпереворот і результат змови проти нього, такого білого і пухнастого, ледь не святого батька нації. Він в це вірив і можливо й досі вірить, стіна між його світом і світом в якому живемо ми не дозволила йому сприймати вимоги суспільства, як спробу діалогу. Якщо хтось ломиться до тебе через стіну - значить це ворог, треба захищатися. І представник влади вже й не пам'ятає що сам вибудував цю стіну, щоб суспільство не відволікало його своїми вимогами від насолоди своїм положенням у суспільстві, аби не провокувати муки совісті.
Можна зауважити, що єдині, хто відгороджений такою стіною - верхівка чинної влади. Але як показує череда інцидентів з відмовою кандидатів розмовляти з реальним суспільством, багато з них уже почали будувати стіну ще до перемоги. Це привід задуматися, чи варто обирати у владу чергового "короля за стіною".
Коментарі
Дописати коментар