Якось прочитав одну статтю про Гітлера в газеті й захотів свою точку зору щодо неї написати в блозі. Але як завжди сів за комп і забув. Наразі не памятаю, що саме хотів написати, памятаю лише назву статті - "Гітлер. Психологія сили." Ну десь так.
Сьогодні ж шарився в неті, й зайшовши в статистику блоггера помітив новий коментар до особистого блогу, мов, чому нема нових дописів. Вирішив, якщо я вже тут, то черкнути замітку мій обовязок. Як тему обрав те що зі мною відбулось за цих кілька весняних місяців та особисті думки з цього приводу.
Почну з того, що я полишив навчання на стаціонарному відділенні КПІ й пішов працювати. Спочатку була мета просто заробити грошей на прожиття, згодом я переосмислив горизонти, що відкривала переді мною моя робота й почав будувати райдужні плани на майбутнє. Мало того, я навіть зробив певні кроки до цієї мети, але як завжди, спрацювала моя карма, що діє за принципом "як тільки я перестаю відчувати що я в глибокій дупі, мені треба терміново виписати піздюлєй від долі, й чим конкретніших - тим краще. Щоб не забував хто я є" Одним словом останніх два тижні я в глибокій кризі - моральній, духовній та фінансовій, остання поглиблюється щодня, й завтра (сьогодні) я її вирішу або мені доведеться приймати найрадикальніших кроків, таких, які я приймав востаннє в 2008 році. Не знаю, чи це добре чи погано. Хоча погано звісно, краще приймати такі рішення з доброї волі, а не примусу долі - але це моє життя, й такі поняття як "все гаразд" і "нема проблем" мені недоступні - тому ж діятиму за обставинами.
Щодо особистого життя - тут все як завжди - випадкові люди входять - але не затримуються і йдуть далі. Так само мрію створити сімю з дівчиною з іншого далекого міста, так як вона єдина на цей момент більш-менш мені підходить по характеру. Такі самі відсутні та майже неприсутні відносини з батьками - без жодних фінансових заяв з їх чи мого боку - хоча ні, агенція ОБС донесла що мій батя, що полишив мене трирічного скаржиться що я йому з Києва не допомагаю зовсім, хоч і жирую тут. Ну, Бог знає, скільки тисяч щомісяця дають моїм одногрупникам зокрема батьки і скільки сотень я отримав допомоги за все життя. Як кажуть: Ну і похуй.
А так написати більше нічого. Граю у все ж ту гру Передова (хто бажає - може зареєструватися, вчора там ввели нову країну - Польщу), будую плани на майбутнє та мрію зустріти ту, з якою у нас буде взаємне кохання. Ось так.
Цікаво?
Сьогодні ж шарився в неті, й зайшовши в статистику блоггера помітив новий коментар до особистого блогу, мов, чому нема нових дописів. Вирішив, якщо я вже тут, то черкнути замітку мій обовязок. Як тему обрав те що зі мною відбулось за цих кілька весняних місяців та особисті думки з цього приводу.
Почну з того, що я полишив навчання на стаціонарному відділенні КПІ й пішов працювати. Спочатку була мета просто заробити грошей на прожиття, згодом я переосмислив горизонти, що відкривала переді мною моя робота й почав будувати райдужні плани на майбутнє. Мало того, я навіть зробив певні кроки до цієї мети, але як завжди, спрацювала моя карма, що діє за принципом "як тільки я перестаю відчувати що я в глибокій дупі, мені треба терміново виписати піздюлєй від долі, й чим конкретніших - тим краще. Щоб не забував хто я є" Одним словом останніх два тижні я в глибокій кризі - моральній, духовній та фінансовій, остання поглиблюється щодня, й завтра (сьогодні) я її вирішу або мені доведеться приймати найрадикальніших кроків, таких, які я приймав востаннє в 2008 році. Не знаю, чи це добре чи погано. Хоча погано звісно, краще приймати такі рішення з доброї волі, а не примусу долі - але це моє життя, й такі поняття як "все гаразд" і "нема проблем" мені недоступні - тому ж діятиму за обставинами.
Щодо особистого життя - тут все як завжди - випадкові люди входять - але не затримуються і йдуть далі. Так само мрію створити сімю з дівчиною з іншого далекого міста, так як вона єдина на цей момент більш-менш мені підходить по характеру. Такі самі відсутні та майже неприсутні відносини з батьками - без жодних фінансових заяв з їх чи мого боку - хоча ні, агенція ОБС донесла що мій батя, що полишив мене трирічного скаржиться що я йому з Києва не допомагаю зовсім, хоч і жирую тут. Ну, Бог знає, скільки тисяч щомісяця дають моїм одногрупникам зокрема батьки і скільки сотень я отримав допомоги за все життя. Як кажуть: Ну і похуй.
А так написати більше нічого. Граю у все ж ту гру Передова (хто бажає - може зареєструватися, вчора там ввели нову країну - Польщу), будую плани на майбутнє та мрію зустріти ту, з якою у нас буде взаємне кохання. Ось так.
Цікаво?
Збережи в соцмережі та поділись з друзями)
Коментарі
Дописати коментар