Ще зі шкільних часів я пишався своєю силою волі.
Якщо мені потрібно було - я міг не спати, а вчити предмет. Наприкінці школи я почав палити - цим я відрізнявся від інших - але після дев’ятого, коли палити почали всі - я навпаки кинув.
Прагнучи бути відмінним від більшості, я гартував свою силу волі. Потім це мені не один раз знадобилось. Чи в ситуаціях, коли моє серце стискав жах, але я бився з озброєною гопотою; чи коли життя навалювало грандіозну купу неприємностей і здавалось опустити руки і здатись - єдино правильне рішення - але наперекір долі та законам людської витривалості я вигрібався з попандосів; а коли здавалось, що чорна смуга пішла не поперек, а вздовж життя - все ж не опускав руки, а шукав способів змінити ситуацію, памятаючи свій закон життя - "Поки борешся - ти переможець, а хто здався - той уже програв". Дуже багато чому я завдячую своїй силі волі. Але ще більше я потерпів через свою дурість.
Але зараз, коли я вчергове кардинально змінюю своє майбутнє, моя сила волі мене покинула. Чи, як кажуть, її перемогла сила ліні. Саме зараз, у цей відповідальний момент, коли вона мені потрібна чи не найбільше за все життя - її нема. Я відчуваю себе наче оглушений битою - бачу і спостерігаю життя - але не в силах на нього вплинути. Коли навіть мозок відмовляється слухатись. І в такі моменти відчуваєш себе міцно звязаним і кинутим на знущання карликам. Коли знаєш, що ти це можеш, ти це вже сто разів робив - але не в змозі зрушити щось з місця, ти не можеш нічого зробити.
Наче кролик, зачарований удавом...
І саме зараз, уперше в житті у мене починають опускатись руки...
Я натрапив таки на стіну, яку не в змозі зламати - і це саме боляче і демотивуюче. Раніше завжди було так: якщо ти хочеш щось здійснити - ти це робиш і здійснюєш. А тепер - ти і хочеш, і робиш, і стараєшся - а в результаті ПШИК...
І ніяких, навіть мінімальних зрушень...
Але я досі не здаюсь, і намагаюсь щось робити, намагаюсь не опускати руки не дивлячись на нульовий результат - поки я борюсь, я живу...
Поки я намагаюсь йти вперед - я людина.
Коли я зупинюсь - не забудьте мене поховати...
Цікаво?
Якщо мені потрібно було - я міг не спати, а вчити предмет. Наприкінці школи я почав палити - цим я відрізнявся від інших - але після дев’ятого, коли палити почали всі - я навпаки кинув.
Прагнучи бути відмінним від більшості, я гартував свою силу волі. Потім це мені не один раз знадобилось. Чи в ситуаціях, коли моє серце стискав жах, але я бився з озброєною гопотою; чи коли життя навалювало грандіозну купу неприємностей і здавалось опустити руки і здатись - єдино правильне рішення - але наперекір долі та законам людської витривалості я вигрібався з попандосів; а коли здавалось, що чорна смуга пішла не поперек, а вздовж життя - все ж не опускав руки, а шукав способів змінити ситуацію, памятаючи свій закон життя - "Поки борешся - ти переможець, а хто здався - той уже програв". Дуже багато чому я завдячую своїй силі волі. Але ще більше я потерпів через свою дурість.
Але зараз, коли я вчергове кардинально змінюю своє майбутнє, моя сила волі мене покинула. Чи, як кажуть, її перемогла сила ліні. Саме зараз, у цей відповідальний момент, коли вона мені потрібна чи не найбільше за все життя - її нема. Я відчуваю себе наче оглушений битою - бачу і спостерігаю життя - але не в силах на нього вплинути. Коли навіть мозок відмовляється слухатись. І в такі моменти відчуваєш себе міцно звязаним і кинутим на знущання карликам. Коли знаєш, що ти це можеш, ти це вже сто разів робив - але не в змозі зрушити щось з місця, ти не можеш нічого зробити.
Наче кролик, зачарований удавом...
І саме зараз, уперше в житті у мене починають опускатись руки...
Я натрапив таки на стіну, яку не в змозі зламати - і це саме боляче і демотивуюче. Раніше завжди було так: якщо ти хочеш щось здійснити - ти це робиш і здійснюєш. А тепер - ти і хочеш, і робиш, і стараєшся - а в результаті ПШИК...
І ніяких, навіть мінімальних зрушень...
Але я досі не здаюсь, і намагаюсь щось робити, намагаюсь не опускати руки не дивлячись на нульовий результат - поки я борюсь, я живу...
Поки я намагаюсь йти вперед - я людина.
Коли я зупинюсь - не забудьте мене поховати...
Цікаво?
Збережи в соцмережі та поділись з друзями)
Цікаво ))).... та чесно.
ВідповістиВидалити